Мурахи в саду

Мурахи в саду

Всякий, хто хоч недовго стежив за життям, що протікає на якомусь, нехай дуже маленькому, ділянці саду, не міг не побачити снують по землі туди-сюди мурах. Особливо обожнюють вони бігати на відкритому, сонячному місці, при цьому завжди з якихось своїх, тільки їм відомим стежинках. І завжди щось переносять – гусениць, попелиць, насіння трав. Зустрічаються разом, доповідають щось і біжать далі – живуть воістину не покладаючи ніг.

Але мурахи бувають різні, і не всі з їх приносять користь плодовим і ягідним культурам. Найкращі жадані в саду рудуваті лісові мурашки. Вони так активні й досвідчені винищувачі шкідливих комах, їх житла (конусоподібні купи) стали брати під охорону і розселяти їх спеціально, при цьому не тільки лише в лісі, та й у садах, на угіддях, прилеглих до них, – у лісосмугах, гаях і т. д.

Люди зацікавились мурахами здавна: вивчають їх стиль життя, знають, яку користь вони приносять і як її можна збільшити. Вона може бути дуже істотна: мешканці тільки одного середнього мурашника рудуватих мурах здатні знищувати по 15-18 тисяч комах в день, в головному гусениць – шкідників саду, городу, лісу. І що особливо необхідно підкреслити, потрібних для дерев і чагарників комах вони фактично не чіпають.

Особливо обожнюють вони розправлятися з гусеницями кільчастого або непарного шовкопряда, яблуневої молі та інших шкідників, які в інший літо виводяться в такому незліченній кількості, що, якщо не вжити термінових заходів, можуть зовсім оголити сад обьев все листя і навіть юні зростаючі пагони. Мурахи невтомно, напористо відшукують цих гусениць, де завгодно, навіть на самих вершини дерев, і, скільки б їх там не було і які значні вони ні виросли, скидають їх всіх на землю. Роблять вони це до болю просто: виділяють крапельку пекучої води, гусениця скручується від болю і валиться з гілки або листа вниз. А там її вже очікують інші мурахи – робітники, носильники. Вони її підбирають і волочать в мурашник.

Мураха може піднімати і переносити вантажі, в десятки разів перевершують його свою вагу, при цьому при спільній роботі їх зусилля істотно зростають.

Самка мурахи зазвичай живе досить довго – до 20 років, робочий мураха – шість-сім років. А мурашиний велике місто, в якому юні самки з віком змінюють старих, стоїть на одному місці то й більше століття. Тому їх потрібно охороняти, зберігати, обережно і майстерно переселяти. Робити це не настільки вже й важко. Гніздо мурах повинна бути розміщена з південної сторони від дерева і на сухому місці, не заливаються водою навіть у негоду. Краще всього, якщо основою для нього послужать трухлявий пень, купа сухий лісової підстилки і т. д. Вони порівняно легко приживаються в саду і інтенсивно працюють на збір.

Вже на другий день після народження мураха починає працювати. Спочатку він годує мама сімейства, потім доглядає за відкладеними нею яєчками, личинками, лялечками, потім, через кілька тижнів, стає фуражири або будівельником-. Складається він і на посаді переносника тепла: побувши зовні, на сонце і нагрівшись, поспішає всередину гнізда і там дає своє тепло оточуючим, тому навіть у холодну погоду всередині мурашника тепліше, ніж зовні.

Мурахи постійно облизують і підгодовують одне одного – створюється начебто безперервний потік різної органічної їжі, як потік крові в тілі теплокровних тварин. І що цікаво: якщо в 1-і деньки після виходу з яєчка личинку напихають жорсткої їжею, з неї росте боєць, а якщо водянистою – робочий мураха. При обопільній годуванні мурахи розподіляють не тільки лише головні поживні речовини, та й ферменти, гормони. Яєчка їх не гинуть тільки тоді, коли за ними доглядають няні, слина яких потрапляє всередину і сприяє розвитку личинок. Ну і самі личинки виділяють речовину, скупо злизують дорослі мурашки. Одним словом, нічого у них не робиться даремно і ніщо не втрачається марно, без користі.

Є види, що харчуються насінням трав, в тому числі злакових, у великій кількості проростають на лузі і в саду, – овсяници, тонконога, пирію та інших. Вони тягнуть їх у свої комори і обробляють своїми виділеннями. Змочені ними насіння, незважаючи ні на що, дрімають, хоча навколо їх у грунті буває досить мокро, і вони могли б, здається, стрімко прорости. Але цього не відбувається. Не багато того, насіння навіть не пліснявіють, іншими словами їх не пошкоджують ні гриби, ні бактерії. А от чи варто їх посіяти спеціально, так вони негайно рушають в зростання, при цьому дуже інтенсивно: мурашиний паралізатор зараз починає начебто особливо провокувати їх розвиток. Це дуже типове явище, на жаль, ще не багато досліджено, може відкрити перспективні перспективи, а саме для консервування нових рослинних товарів.

Всього в мурашиному роду вчені вирахували близько шести видів. Є серед них і такі, які здатні завдати великої шкоди плодовим і ягідним рослинам, при цьому не самі безпосередньо, а розселяючи на їх власних коханих молочних корів – попелиць. Йдеться про всюдисущої судовому чорному мурахи.

Хто не бачив попелиць? Як у яблуні, сливи, смородини мало розвинуться юні пагони, на ласкавих, тільки-тільки розпустилися листочках, на їх нижній стороні, вже в травні виникають дрібні, в кілька мм, зеленуваті істоти, практично недвижні і, якщо подивитися в лупу, непривабливі з увазі – яйцеподібні, з довгими тонкими ногами і вусиками. З кожним днем їх стає більше, і пагони зупиняються в рості, листя покриваються плямами, скручуються, засихають. Особливо дуже і майже щорічно мучаться від тлі зливу і смородина – як червонувата, так і темна. Звичайно чим жаркіше стоїть погода, тим сильніше шаленіє попелиця.

А стовбурах і гілках вранці до ночі снують мурашки. Деякі їх несуть у фронтальних лапках цих самих попелиць. Для чого? Куди? Але щоб поселити на тих паростках і листі, де їх ще немає. Там попелиці відразу проколюють своїм хоботком молоденьку, ніжну тканину і починають висмоктувати сік. Роблять вони це так старанно і безперервно, що навіть не встигають все переварити і викидають надлишки у вигляді медвяної роси-назовні через дві трубочки, що знаходяться позаду, на черевці. Це і є те солодке молоко, яке так обожнюють і збирають мурашки і заради отримання якого пасуть і розселяють всюди корів.

Але багато видів цих комах, що звикли жити в співдружності з мурахами, намагаються не вибризкуються виділення, а очікують власних доярів, щоб ті забрали у їх припасено молоко. Мураха-пастух підходить до попелиці і лоскоче її вусиками – доїть. На кінці трубочки виникає солодка крапелька, він підхоплює її, конфіскує для себе в зобик і несе назустріч побратимові-носію, передає йому власний вантаж і повертається в стадо. Окремі попелиці так молочні, що практично щохвилини виділяють по крапельці молока.

Інакше кажучи, попелиця перевтілився в крихітний живий насос, безперервно перекачує вміст живих клітин рослин, збагачене цукром, в рот мурахи. Є особи, які дають до 25 міліграмів солодкого сиропу – у багато разів більше, ніж важать самі.

Темні мурахи, живуть колоніями по 18-20 тисяч особин зазвичай на старих прогнилих пнях, надоюють за літо до 5 л. молока! Бурий садовий мураха утворює гнізда з чотирьох тисяч особин, і за одну літню лактацію вони збирають 1,7 літра. З іншого боку, мурахи справді і конкретно пасуть і охороняють попелиць від сонечок, кліщів, златоглазок та інших любителів поласувати ними. Женуть вони геть і мурах інших видів або злодіїв з чужих мурашників. Між ними час від часу відбуваються справжні битви. Захищаючи власних годувальниць від супротивників і непогодіци, мурашки часто будують для їх особливі притулку – корівники: обмазують землею стовбури, на яких накопичилися попелиці, навіть споруджують над ними звід влаштовують свого роду землянки, де ті в більшій безпеці смокчуть з рослин соки, так як мурашки охороняють всі входи і виходи з їх. Такі притулку попелиць можна побачити на багатьох травах, квітах, кущах і деревах в саду.

Попелиці, що живуть на коренях рослин, знаходяться від мурашок в ще більшій залежності: вони самі не можуть навіть дорогу розчистити в глиб землі – це роблять їхні доярі, які самі і приносять у підземні галереї власних крилатих корів-(у багатьох дорослих попелиць з 'є крила), самі вивільняють їх від непотрібних їм тут крил, беруть під захист приплід, розносять його по підземеллях, поселяючи на нових коренях. Якщо розгребти землю, можна побачити, як мурашки хапають попелиць і поспішно пішов у дірки і щілини, а ті навіть не пручаються, слухняно завмираючи в лапках власних рятівників.

Якщо враховувати, що за літо одна самка попелиці може стати родоначальницею млрд особин, дуже принципово приймати конструктивні заходи проти їх та їхніх активних покровителів – мурах. Дуже дієвий спосіб – видалити дуже заселені попелиць і уражені нею кінці пагонів у сливи або яблуні секатором і спалити їх. Тим можна різко зменшити чисельність шкідників ще спочатку вегетації рослин. З кущів темною і червоної смородини тлю збивають і струменем води з брандспойта – несильним, помірної, направляючи її знизу вгору, піднімаючи окремі гілки рукою. За раніше під кущиками корисно розкидати стрімко розчиняються добрива – селітру, сечовину та інші. Вода відмінно змиває тлю з листя на землю і вмивайтеся добрива у грунт. Цю операцію доцільно повторити два-три рази з якимись інтервалами. Потрапивши під кущиком в бруд, попелиці стають безпорадні і багато хто з їхніх гинуть. Їх охоче поїдають маленькі птахи – синиці, плиски, горобці та інші, знищують оси, наїзники, павуки, кліщі, златоглазки. Але особливо люблять їх сонечка. Більше того, сама чисельність цих плямистих прекрасних жучків знаходиться в залежності від наявності попелиць: кожному з їх в день необхідно не менше півсотні, а за все життя він з'їдає їх 5-6 тисяч. Навіть личинка його до повного розвитку знищує близько тисячі попелиць.

При загрози на згинах ніг у цього жука пояляться крапельки коричневої води – молочка (звідси і назва – сонечко). Воно робить її неїстівної для птахів і багатьох інших комахоїдних тварин, а колоритна розмальовка має попереджувала значення – як червонуватий вогонь світлофора: не чіпай!

Щоб зменшити шкоду, яку завдають попелицями садовим культурам, можна обмежити і розмноження їх рознощиків-мурах, поява їх мурашників в саду. А рудуваті лісові нехай живуть. І плодяться як можна більше. Від їх тільки корисність.

дизайн дитячої на мансарді

Джерело: gradostroitel.com.ua


MAXCACHE: 0.49MB/0.00077 sec